Жанр анімалістичного оповідання у малій прозі Богдана Лепкого

Abstract

Резюме. У статті проаналізовано розвиток жанру анімалістичного оповідання у творчості одного з найвідоміших представників раннього українського модернізму – Богдана Лепкого. З’ясовано, що кінець ХІХ – початок ХХ століть – це епоха кардинального оновлення європейської, у тому числі й української літератури, час змін у художньому мисленні та сприйнятті світу, коли відбувалося активне розширення тематики та проблематики малої прози, а митці звертали увагу не тільки на внутрішній світ людини, а й робили спроби проникнути в душу «братів наших менших». Простежено, що у світовій анімалістичній літературі можна умовно виділити два основні типи прозових зразків: 1) твори, де змальовані цілком реалістичні тварини, правдоподібно подано їх спосіб життя, поведінки, мислення; 2) твори, де тварини втілюють різноманітні сили природи або якості та риси характеру людей, є переважно умовними фігурами і виконують певну символічну чи алегоричну роль (такі твори наближені до жанру казки, легенди, притчі тощо). Проаналізовано, що твори про тварин зустрічаються і в українському письменстві зламу століть (І. Франко, Леся Українка, а також Богдан Лепкий). У новелістиці Богдана Лепкого виявлено два твори, де тварини виступають протагоністами: оповідання «Босий», написане в перші роки ХХ століття, та «Мишка», створене за часів Першої світової війни. Б. Лепкий в аналізованих оповіданнях змальовує поширених у казковій традиції тварин із «домашнього» простору: собаку і мишу. З’ясовано, що в оповіданні «Босий» автор спробував якомога достовірніше та точніше передати стиль життя, поведінку та вподобання пса, розкрити його спосіб мислення. Водночас фінал твору свідчить про алегоричність як образу господаря собаки, що виступає уособленням людської жорстокості у ставленні до тварин, так і образу центрального персонажа (пса), який втілює невміння особистості, що провела все життя в неволі, скористатися свободою, знайти своє місце у невідомому і часто ворожому світі. Виснувано, що в оповіданні-казці «Мишка» Б. Лепкий вдається до казковості як особливості поетики твору. Манера викладу сконденсована та алегорична, побудована на контрасті. Якщо в «Босому» читач пізнає характер пса через численні дрібні епізоди, то в «Мишці» прозаїк виносить у центр уваги одну подію. У творі звучить думка, що війна – це страшна трагедія, яка приносить людям біль, горе і страждання. Головний зооперсонаж твору носить умовний характер і є втіленням добра, що обов’язково має перемогти зло, покарати або провчити його. Зроблено висновок, що у творчості Б. Лепкого є анімалістичні оповідання різних видів, що свідчить про розвиток української прози епохи модернізму в контексті світового письменства, де твори про тварин набували все більшої популярності. Для першого типу анімалістичного оповідання Б. Лепкого (твір «Босий») характерне достовірне змалювання способу життя тварини, намагання реалістично передати її поведінку та хід мислення, зокрема у взаємодії з людьми. Для другого типу (твір «Мишка») властиве застосування казковості як естетичного коду і змалювання тварин як алегоричних постатей. Їхня поведінка має умовний характер і відображає певні якості та риси людини.

A cikk az állatokról szóló narratív műfaj fejlődését elemzi a korai ukrán modernizmus egyik leghíresebb képviselőjének, Bohdan Lepkijnek a munkásságában. Megállapítást nyert, hogy a XIX. század vége és a XX. század eleje az európai, ezen belül az ukrán irodalom radikális megújulásának korszaka volt, a művészi gondolkodás és a világfelfogás változásának ideje, amikor a kispróza témáinak és problematikájának aktív kiterjesztése zajlott, és a művészek nem csak az ember belső világára figyeltek, hanem kísérletet tettek arra, hogy „kisebb testvéreink” lelkébe is behatoljanak. Megfigyelték, hogy a prózai mintáknak két fő típusát lehet konvencionálisan megkülönböztetni az animalisztikus világirodalomban: 1) olyan művek, ahol teljesen valósághű állatokat ábrázolnak, életvitelüket, viselkedésüket, gondolkodásukat valósághűen mutatják be; 2) olyan művek, amelyekben az állatok különféle természeti erőket, vagy az emberek tulajdonságait és jellemvonásait testesítik meg; főként konvencionális figurák, és bizonyos szimbolikus vagy allegorikus szerepet töltenek be (az ilyen művek közel állnak a mesék, legendák, példázatok stb. műfajához). Bohdan Lepkij novelláiban két olyan alkotást találtunk, amelyben az állatok a főszereplők: a XX. század elején írt Boszij című elbeszélés és az első világháború idején született Az egér című elbeszélés. B. Lepkij az elemzett elbeszélésekben a mesehagyományban megszokott háziállatokat ábrázolja: a kutyát és az egeret. Megállapítást nyert, hogy a Boszij című történetben a szerző igyekezett a lehető legpontosabban és leghitelesebben átadni a kutya életmódját, viselkedését és preferenciáit, feltárni annak gondolkodásmódját. A mű vége ugyanakkor mind a kutya gazdája képének allegorikusságáról tanúskodik, amely az állatokkal való bánásmód során az emberi kegyetlenséget testesíti meg, mind pedig a központi szereplő (a kutya) képének allegorikusságáról is, amely azt testesíti meg, hogy az egész életét fogságban töltő egyén képtelen kihasználni a szabadságot, megtalálni a helyét az ismeretlenben és gyakran egy ellenséges világban. Arra a következtetésre jutottunk, hogy Az egér című mesében B. Lepkij a mű poétikájának jellemzőjeként a mesékhez folyamodik. Az előadásmód sűrített és allegorikus, kontrasztokra épül. A Boszij című műben számos apró epizódon keresztül ismeri meg az olvasó a kutya karakterét, Az egér című műben pedig egy-egy eseményt állít reflektorfénybe az író. A mű azt a véleményt fejezi ki, hogy a háború szörnyű tragédia, amely fájdalmat, bánatot és szenvedést hoz az embereknek. A mű fő állati karaktere konvencionális jellegű, és a jó megtestesülése, amelynek szükségszerűen le kell győznie a rosszat, meg kell büntetnie vagy móresre kell tanítania azt. Arra a következtetésre jutottunk, hogy Bohdan Lepkij munkássága különféle állati karaktereket középpontba helyező történetet is tartalmaz, ami a modernista kor ukrán prózájának fejlődését jelzi világirodalmi kontextusában, ahol az állatokról szóló művek egyre népszerűbbé váltak.

Abstract. The article analyzes the development of the genre of the animalistic story in the work of one of the most famous representatives of early Ukrainian modernism - Bohdan Lepkyi. It was found that the end of the 19th - the beginning of the 20th centuries was an era of radical renewal of European, including Ukrainian literature, a time of changes in artistic thinking and perception of the world, when there was an active expansion of the themes and problems of short prose, and artists paid attention not only on the inner world of a person, but also made attempts to penetrate into the soul of "our little brothers". It has been observed that two main types of prose samples can be conventionally distinguished in the world animalistic literature: 1) works where completely realistic animals are depicted, their way of life, behavior and thinking are presented believably; 2) works where animals embody various forces of nature or qualities and character traits of people are mainly conventional figures and perform a certain symbolic or allegorical role (such works are close to the genre of fairy tales, legends, parables, etc.). It has been analyzed that works about animals are also found in Ukrainian literature at the turn of the century (I. Franko, Lesia Ukrainka, as well as Bohdan Lepkyi). In the short stories of Bohdan Lepkyi, two works were found where animals are the protagonists: the story "Barefoot", written in the early years of the 20th century, and "The Mouse", created during the First World War. In the analyzed stories, B. Lepkyi depicts animals from the "home" space common in the fairy-tale tradition: a dog and a mouse. It was found that in the story "Barefoot" the author tried to convey the lifestyle, behavior and preferences of the dog as accurately as possible, to reveal his way of thinking. At the same time, the finale of the work testifies to the allegorical nature of both the image of the owner of the dog, which is the personification of human cruelty in the treatment of animals, and the image of the central character (the dog), which embodies the inability of an individual who has spent his whole life in captivity, to take advantage of freedom, to find his place in the unknown and often to a hostile world. It is concluded that in the fairy tale "The Mouse" B. Lepkyi resorts to fairy tales as a feature of the poetics of the work. The manner of presentation is condensed and allegorical, built on contrast. If in "Barefoot" the reader gets to know the character of the dog through numerous small episodes, then in "The Mouse" the novelist brings one event into the spotlight. The work expresses the opinion that war is a terrible tragedy that brings pain, grief and suffering to people. The main animal character of the work has a conventional character and is the embodiment of good, which must necessarily defeat evil, punish or teach it. It was concluded that B. Lepkyi's work contains animalistic stories of various types, which indicates the development of Ukrainian prose of the modernist era in the context of world literature, where works about animals gained more and more popularity. The first type of animalistic story by B. Lepkyi (the work "Barefoot") is characterized by a reliable depiction of an animal's lifestyle, an attempt to realistically convey its behavior and way of thinking, in particular in interaction with people. The second type (the work "Mouse") is characterized by the use of fairy tales as an aesthetic code and the depiction of animals as allegorical figures. Their behavior is conditional and reflects certain qualities and traits of a person.