Біблійні мотиви у творчості І. Багряного (роман «Сад Гетсиманський» та повість «Огненне коло»)

Abstract

Резюме. Література 20 - 30-х років ХХ століття також відображає історичні реалії. І недарма вона отримала в літературній критиці влучну назву – «Розстріляне відродження». Ціле покоління письменників, які у 20-х роках відвертали, культурну смерть України вже у 30-х роках ХХ століття були понищені, репресовані, духовно зламані, відірвані від своєї Батьківщини. У радянській критиці це покоління довго називали зрадниками і ворогами народу, всяка пам’ять чи згадки про них у критиці затиралася, виривалася, знищувалася. Саме на цей непростий період припало творче життя Івана Багряного. Хоча радянській владі не вдалося знищити І.Багряного фізично, творчу спадщину його чекало те ж забуття, що й твори представників «Розстріляного Відродження». Але письменник мав за мету боротися із тоталітарним режимом у той спосіб, який був йому доступний, – художнім словом. Метою нашої роботи був аналіз втілення у творах автора класичних, одвічних біблійних образів, реалізація сакральної складової у творах, які описують антирелігійну соціалістичну дійсність. Для реалізації цієї мети нами було поставлено ряд завдань, виконуючи які, ми мали змогу прослідкувати еволюцію втілення євангельських мотивів в українській літературі взагалі та конкретно у творчості І. Багряного. Досліджуючи біографію І. Багряного, ми дійшли висновку, що важливою подією в житті письменника став вступ до літературних угруповань в період навчання у Києві. Спочатку він був членом «Плугу», але знаковим стало опозиційне угруповання МАРС. Тут письменник познайомився із відомими В.Підмогильним, Є.Плужником, Т.Осьмачкою, Г.Косинкою, Б. Антоненком-Давидовичем, Миколою Хвильовим. Ці постаті залишили в житті і душі письменника настільки глибокий слід, що й знайшли відображення у тексті роману «Сад Гетсиманський». Якщо зосередити увагу на політичних поглядах письменника ми побачимо, що в юності він свідомо вступив до комсомолу і так само свідомо згодом вийшов з нього. У 20- х роках І. Багряний входив до молодіжної політичної організації, близької до боротьбистів. У 1923-1925 роках письменник приєднався до «робітничої опозиції», хоча, позаяк ця організація вже кілька років не існувала, це, вочевидь, була троцькістська спілка, ліво- опозиційна «солянка». Стосунки цього угруповання з російськими загальносоюзними опозиційними рухами були далеко не з найкращих. Тому на момент першого арешту письменник мав вже довгий антирадянський політичний шлейф. За свою антирадянську творчість і куркульські погляди І.Багряний отримав роки заслання на Далекому Сході, звідки намагався втекти. Так він познайомився із життям українців на «Зеленому Клині». Тут він зустрів свою першу дружину Антоніну Зосимову, з якою у них народилося двоє спільних дітей. Але подальша доля цього шлюбу була нещасливою. Після Сибіру Іван Багряний повернувся на Україну, але прожив тут лише до 1938 року, а далі знову був заарештований і звинувачений у шпигунстві, участі в антирадянській терористичній організації та політичній агітації. Слідство тривало два роки і ця правдива історія лягла в основу роману «Сад Гетсиманський». Відчуваючи цілковите неприйняття фальшивої радянської ідеології, в якій слово розходилося з ділом, І. Багряний тісно зійшовся із націонал-мельниківцями, разом із німецькими окупаційними військами відступав до Галичини, де примкнув до лав ОУН- УПА. Але, зрештою, і з цією політичною силою не залишився. Емігрував до Словаччини, потім переїхав до Угорщини, пізніше до Хорватії, а звідти до Австрії. Лише у Німеччині письменник нарешті «пускає коріння». Він проживає спочатку в Аугсбурзі, а потім у Новому Ульмі і знайомиться з літераторами-емігрантами. Вся історія поневірянь лягла в основу роману «Люба». І. Багряний прожив нелегке життя. Найтяжчі та найважливіші його моменти письменник як у дзеркалі відобразив у літературних творах. Саме тому твори цікаві і наповненні життєвою правдою. Нас зацікавила спроба відшукати мотиви Святого Письма в тексті, який тематично пов’язаний з ним бути не може. Адже «Сад Гетсиманський» розповідає про поневіряння головного героя в коридорах «Системи», яка відкидала Бога і самою своєю діяльністю заперечувала наявність християнської моралі і душі у працівників апарату НКВС. У процесі підготовки до написання цієї роботи, обравши тему, ми спробували перечитати добре знайомий роман з позиції християнина. Корінь подібності між Євангелієм і романом «Сад Гетсиманський» ми вбачаємо у тезі:відректися від ідеалів, від того, у що ти віриш, і цією ціною купити собі позбавлення від страждань, або вмерти, відстоюючи те, у що віриш. Незважаючи на словесне позиціонування себе як пролетаря-атеїста герой роману Андрій Чумак увібрав у себе християнські норми моралі, бо був вихований у християнській вірі і саме з позиції християнина розцінює правильність чи хибність своїх дій. Герой роману «Сад Гетсиманський» проводить майже два роки під слідством. За цей час він змінює умови існування декілька разів від карцера до подвійної камери, в яку збито двісті чоловік. Тобто, перед нами епізодично проходять сотні облич. Можна було б назвати багато імен, але про інших автор говорить побіжно, а от на постаті дванадцяти в’язнів зупиняється детально, вони відіграють у його камерному існуванні важливу роль. Випадково чи свідомо, але оцих головних серед другорядних постатей саме дванадцять – як апостолів. Особливе зацікавлення в нас викликало втілення Іоанна Богослова – улюбленого і наймолодшого з Христових учнів. Адже цей образ втілюється одразу в двох постатях: Давидові та Санькові. Використання євангельських образів і мотивів здійснюється з метою кристалізувати модель світобачення автора. Біблійні образи в цьому романі використовуються не випадково, принагідно, а є основою, на якій тримається весь роман. Повість «Огненне коло» не є одним із найпопулярніших творів, що вийшли з-під пера автора, на відміну від «Саду Гетсиманського», але за своїм задумом, за глибиною психологічної деталі ця повість стоїть в одному ряду з кращими зразками української літератури. Якщо ми будемо говорити про творчу манеру автора, про спосіб втілення християнської моралі в конкретних образах, то варто зазначити, що реалізму І. Багряного суперечить антиматеріальнісь його персонажів. Реалізм І.Багряного граничить із натуралізмом, однак його герої не втрачають важливих духовних цінностей. Подібно до подій в творі, коли змішуються небо і земля, ворог стає другом і навпаки, у стильовій манері цього твору ми бачимо еклектику символізму, реалізму, екзистенціалізму, експресіонізму. Протиставлення одвічних цінностей, братньої любові хаосу війни – ось головна лінія конфлікту цього твору, з таких епізодів, виростають символи грандіозних масштабів, вони живлять патетику монологів головних героїв. Зовнішніх подій, натомість мало, кількість персонажів, їх стосунки описані мінімалістично, лише настільки, як це потрібно для просування сюжету. Спробу «екзистенційного» випробування заповіді «Не убий» ми бачимо в епізодах дострілювання поранених у бою. Християнська мораль змушує допомогти ближньому, але водночас закликає не убивати брата свого. І моральна дилема – обрати менше зло – стає провідною в цьому епізоді. Ідея християнського братерства, національної єдності проходить червоно-кривавою лінією крізь увесь твір. По іншу сторону фронту воюють звичайні українці. Українці проти українців, люди проти людей. Реальність убивства «своїх» чи не вперше приходить у голову головному герою Петру, коли вони з Романом відшукали штаб і в хаосі відступу побачили двох полонених дівчат-парашутисток. Незважаючи на те, що головною темою повісті є війна, бойові дії, але в творі багато жіночих образів, які так чи інакше пов’язані з образом Марії- спасительки, Марії-Матері. Крім символічних «біблійних» образів і сцен, які автор вплітає, інтерпретує в своєму творі, ми знаходимо безліч символів, порівнянь, моментів, думок, що нерозривно пов’язані зі Святим Письмом. І чи не найважливішим з таких є молитва. Через молитву до Бога у творі реалізується мотив каяття і прощення. З молитвою нерозривно пов’язаний момент чуда як Божої відповіді на прохання того, хто молиться. Хоч твір «Огненне коло» розповідає про важкі часи боїв, про братовбивчі бої під Бродами, але утверджує він не жорстокість і виправдання вбивства, а любов до ближнього, спробу відшукати Бога у безвиході апокаліптичного хаосу. Автор вводить у текст сцени та епізоди, в яких із майстерністю режисера втілює задум перенести біблійні мотиви у пекло ХХ століття. Крім того, прагнучи увиразнити свою думку, вивершити опис, І. Багряний вдається до біблійної лексики, яка надає словам глибшого звучання, а описувані моменти підносить до рівня євангельських символів.