Nyelv (kétnyelvűség) és (kettős) identitás az alföldi szlovákok körében Magyarországon

Abstract

A tanulmány interdiszciplináris szemléletű kutatásunk megállapításaira és következtetéseire reflektál; részben elméleti, részben analitikus és szintetikus jellegű. Az elméleti és módszertani alapvetések és összefüggések, illetve a kétnyelvű kommunikáció témakörében folytatott szociolingvisztikai irányú kutatások/vizsgálatok eredményeire támaszkodva részleges jellemzést nyújtunk a Magyarország (Alföld) nemzetiségi szempontból vegyes lakosságú területein létező szlovák–magyar kétnyelvűségről, identitásról. Az elméleti részben rövid áttekintést adunk a magyarországi szlovák–magyar kétnyelvűséggel foglalkozó kutatásokról és tudományos publikációkról, tömören értelmezzük a kétnyelvűség fogalmát, felvázoljuk az etnikai, illetve kulturális identitás egyes kérdéseit. A szociolingvisztikai kutatást 2018-tól folyamatosan végezzük. A kutatási mintát különböző életkorú, műveltségű és szociális hátterű Csongrád-Csanád és Békés megyei adatközlők alkotják, a kutatási anyagot hangfelvételek és kérdőívek képezik. Tanulmányunk analitikus részében a leíró és az összehasonlító módszer alkalmazása mellett igyekszünk az adott témakört interdiszciplináris kontextusban vizsgálni, figyelembe véve a nyelv és az identitás közötti kölcsönös viszonyt (előtérbe kerül a nyelv/ek kiválasztásának és szintjének problematikája, emellett olyan kérdések is, hogy melyik nyelvet használják a beszélők gyakrabban, szívesebben és kivel; melyik nyelven fejezik ki magukat könnyebben; melyik nyelvet tekintik anyanyelvüknek, vagyis, hogy mit értenek az anyanyelvük alatt; hogyan érzékelik a nyelv és az identitás közötti kapcsolatot; mikor, miért, kivel való kommunikáció során váltanak át egyik nyelvről a másikra stb.). A kutatási anyag elemzéseiből kiindulva kijelenthetjük, hogy a magyarországi alföldi szlovákok kétnyelvűségére a kollektív kétnyelvűség a jellemző. Igaz ez abban az esetben is, amikor inkább szukcesszív, illetve iskolában tanult, nem pedig természetes (otthon a szülőktől elsajátított) kétnyelvűségről beszélünk. Annak ellenére, hogy főként a passzív, receptív kétnyelvűség van túlsúlyban, azt is leszögezhetjük, hogy a szlovák–magyar kétnyelvűség még mindig élő jelenségként létezik. Dominánsabb szerepet – a kétnyelvűséggel szemben – a szlovák–magyar kettős identitás, illetve bikulturalitás tölt be.

Резюме. Публікація є спробою інтердисциплінарного дослідження; вона має частково теоретичний, частково аналітичний і синтетичний характер. Спираючись на теоретико-методологічні правила та зв’язки, а також на результати соціолінгвістичних досліджень у сфері двомовної комунікації, ми подаємо детальну характеристику словацько-угорської двомовності та ідентичності на етнічно змішаних територіях Угорщини (рівнина Альфельд). У теоретичній частині дано короткий огляд досліджень і публікацій, присвячених словацько-угорській двомовності в Угорщині; розкрито поняття двомовності, окреслено окремі питання етнічної та культурної ідентичності. Наше соціолінгвістичне дослідження проводиться з 2018року. Вибірку дослідження становлять респонденти різного віку, рівня освіти та соціального статусу з областей Чонград-Чонад та Бейкеш, матеріалами дослідження стали аудіозаписи та заповнені анкети. В аналітичній частині публікації, поряд із застосуванням описового та порівняльного методів, зроблено спробу аналізу в інтердисциплінарному контексті, із врахуванням взаємовідносин між мовою та ідентичністю (акцентовано на проблемі вибору мови/мов і їх рівня, на тому, якою мовою мовці послуговуються частіше і більш охоче і з ким; якою мовою їм легше висловлюватися; яку мову респонденти вважають рідною і що вони розуміють під рідною мовою; яким бачать зв'язок між мовою та ідентичністю; коли, чому і з ким під час комунікації переходять з однієї мови на іншу тощо). Аналіз матеріалів дослідження дає підстави стверджувати, що для двомовності алфельдських словаків Угорщини характерною є колективна двомовність. Це підтверджується і в тому випадку, коли йдеться більше про сукцесивну та засвоєну в школі, а не природну (засвоєну вдома від батьків) двомовність. Попри те, що переважає пасивна, рецептивна двомовність, можна відзначити, що словацько-угорська двомовність залишається все ще живим явищем. Домінантну роль – на противагу двомовності – відіграє словацько-угорська подвійна ідентичність, а також бікультурність.

Abstract. The paper reflects on the findings and conclusions of our interdisciplinary research; it is partly theoretical, partly analytical and synthetic. Drawing on the theoretical and methodological principles and connections, as well as on the results of previous sociolinguistic research on bilingual communication, we provide a partial characterization of Slovak-Hungarian bilingualism and identity in the ethnically mixed areas of Hungary (the Great Plain). In the theoretical part, we give a brief overview of the research and the academic publications on Slovak-Hungarian bilingualism in Hungary, provide a concise interpretation of the concept of bilingualism, and outline some of the issues of ethnic and cultural identity. The sociolinguistic research is conducted from 2018. The research sample is composed of respondents from Csongrád-Csanád and Békés counties from different age groups, education, and social backgrounds. The research material consists and questionnaires. In the analytical part of our study, we use both descriptive and comparative methods to examine the given topic in an interdisciplinary context, taking into account the interrelationship between language and identity (such as the issues of language choice and competence, questions such as which language speakers use more often; which language they prefer and with whom; in which language they express themselves more easily; which language they consider to be their mother tongue, i.e. what they understand by the concept of mother tongue; how they perceive the link between language and identity; when, why, and with whom they switch from one language to another in communication, etc.). Based on the analysis of the research material, we can conclude that the bilingualism of the Slovaks of the Hungarian Great Plain is characterized by collective bilingualism. This is also true when we talk about successive or bilingualism learned at school rather than natural bilingualism. Despite the predominance of passive, receptive bilingualism, it can also be stated that Slovak–Hungarian bilingualism still exists as a living phenomenon. A more dominant feature – than bilingualism – is Slovak–Hungarian dual identity and biculturalism.