Історично-структурні чинники мовного розвитку Закарпаття в період австро-угорської монархії (1867–1918)

Abstract

Резюме. Із використанням історично-структурної методики досліджено мовні процеси Закарпатського регіону в період Австро-Угорської монархії. Зазначено, що впродовж тривалого часу в Європі національна мова та її кодифікований варіант не були визначальним елементом ідентифікації народу – набагато важливішою вважали, наприклад, конфесійну належність. Стверджено, що коли мова стала найважливішим символом національної ідентичності, інтер національну лінгвістичну ідеологію замінила вернакуляризація та ідеологія мовного націоналізму, а потім на перше місце вийшли місцеві національні мови. Спостережено, що в Угорщині в межах цього тривалого процесу в тих сферах суспільного життя, які перебували під безпосереднім впливом держави (наприклад, адміністративне управління та освіта) латинську й німецьку мови поступово замінювала угорська. Встановлено, що гострого конфлікту між Угорською державою та меншинами не виникало доти, доки центральна влада не захотіла розширити сферу використання угорської мови і на внутрішню мовну сферу неугорського населення. Виходячи з цієї історичної межі, проаналізовано сукупність різноманітних чинників, які впливали на мовну політику в регіоні: концепцію мовної політики держави, етнополітичні особливості регіону, а також власний культурно-національний рух місцевих еліт. Зазначено, що паралельно з процесами національного пробудження серед українціврусинів усе потужнішим ставало прагнення використовувати рідну мову, і прикладом були національні й мовні рухи інших слов’янських народів, що проживали на території Угорщини, зокрема сербів і словаків. Встановлено, що еволюції національних ідей допомогло й те, що на зміну просвітницькому раціоналізму прийшов романтизм, який сприяв поширенню національної романтики, «віднаходженню» власної мови та народної культури. Висновано, що угорські мовна та національна політики були підпорядковані завданню збереження територій: уряд прагнув утримати у складі держави національні регіони, зокрема і Закарпаття, шляхом розширення їхніх національно-культурних та мовних прав.

Abstract. Using the historical-structural method, the article outlines the linguistic processes of the Transcarpathian region during the Austro-Hungarian Monarchy. For a long time in Europe, the national language and its codifi ed dialect were not a defi ning element of people’s identifi cation, much more important was, for example, religious affi liation. However, when language became the most important symbol of national identity, the international language ideology was replaced by vernacularization and the ideology of linguistic nationalism, and then local national languages came to the fore. In Hungary, as part of this long process, Latin and German were gradually replaced by Hungarian in those spheres of public life that were under the direct infl uence of the state (for example, administrative management and education). A sharp confl ict between the Hungarian state and the minorities did not arise until the central government wanted to extend the scope of the use of the Hungarian language to the internal linguistic sphere of the nonHungarian population. Based on this historical framework, a set of diff erent factors that infl uenced language policy in the region is analyzed, namely the concept of language policy of the state, the ethno-political features of the region, and the local elites’ own cultural and national movement. Parallel to the processes of national awakening among Carpatho-Ruthenians, the desire to use their native language grew stronger, and the national and language movements of other Slavic nations living on Hungarian territory, including Serbs and Slovaks, were an example. The evolution of national ideas was also helped by the fact that Enlightenment rationalism was replaced by Romanticism, which contributed to the spread of national romanticism and the «fi nding» of one’s own language and popular culture. It is accepted that Hungarian linguistic and national policy was subordinated to the task of preserving territories: the Hungarian government sought to keep the national regions, including Transcarpathia, within Hungary by expanding their national-cultural and linguistic rights.