Сучасні виклики національній безпеці литовської республіки: регіональний та глобальний аспекти

Abstract

Резюме. Геополітично Литва як «форпост» євроатлантичної цивілізації розташована на стику східноєвропейського та північноєвропейського макрорегіонів та межує з пострадянським простором (NATO,, 2021). Її територія є складовою так зв. «Балтійського мосту безпеки», який з’єднує країни Скандинавії з Центральною Європою та формує північний фланг НАТО. В умовах посилення ризиків і загроз з боку Росії Литва стала однією із найважливіших ланок його колективної оборони, що зумовлює також зростання співпраці з Україною разом з партнерами по блоку. Геополітична поведінка Литви визначається взаємопов’язаними факторами: історичним досвідом протистояння імперським впливам, прагненням гарантувати національний суверенітет, а також необхідністю адаптації до сучасних глобальних процесів – від енергетичної та інформаційної безпеки до нових форм регіональної взаємодії. У цьому контексті необхідність осмислення того, яким чином Литва компонує національні інтереси й наявні загрози з регіональними та глобальними викликами є більш ніж актуальним. Адже це дозволяє зрозуміти тренд трансформацій безпекового середовища всієї Східної Європи. Литва має об’єктивні вразливості, зумовлені безпосереднім сусідством з Калінінградською областю РФ та Білоруссю і наявністю Сувалкського коридору – потенційною «точкою розриву» між Балтійським регіоном і рештою території Альянсу (NV,, 2025). Вже з 2014 р., не кажучи про 2022 р. країна перебуває під тиском гібридних загроз, якими Росія тестує безпекову систему НАТО. Актуалізувалися економічні, енергетичні, інформаційні виклики. Згідно з планами Кремля щодо «мирного» повернення країн Балтії в орбіту його впливу, ставилось за мету нівелювати безпекові гарантії з боку НАТО, запобігти виходу з єдиної енергетичної системи БРЕЛЛ та використати російську меншину в пропагандистських цілях (Facty,, 2023). За даними 2021 р. остання складала 5,02% чисельності населення. Це, щоправда, значно менше, аніж у сусідніх Латвії та Естонії, де її питома вага наближалась до ¼ (Malużinas M. 2025, р. 147). Починаючи з 2010-х рр. Литва неодноразово ставала об’єктом кібератак на державні установи, медіа та енергетичну інфраструктуру (Lexington institute, 2025). Більшість з них скеровувалися з території Росії, а останнім часом і Китаю. Наявні загрози зумовлюють необхідність комплексних і скоординованих дій. Стратегічна відповідь Литви на ці виклики базується на трьох ключових стовпах: 1) Збільшення витрат на оборону до 3% ВВП (Dapkus L., 2025), а у 2026-2030 рр. країна планує збільшити їх до 5–6% ВВП (The Economic Times, 2025); 2) Розміщення на своїй території багатонаціональних підрозділів НАТО, окрім дислокованого з 2017 р. у м. Рукла німецького батальйону, який є елементом стримування) (Korrespondent ua, 2025); 3) Прискорення технічної модернізації в поєднанні з розвитком власних збройних сил та розширенням військової інфраструктури (Chmielewski, B. & Tarociński, J., 2024). Такими підходами виконується подвійне завдання: гарантувати власну безпеку та зробити вагомий внесок у колективну оборону Альянсу. Цьому є супутньою широка суспільна підтримка, що проявляється у високому рівні довіри до збройних сил і готовності громадян долучатися до системи національного спротиву. В сукупності ці елементи формують цілісну модель забезпечення безпеки Литви, орієнтовану на стійкість, взаємодію та стратегічну автономію в межах колективної оборони.