Aktív- és passzív időbeli elhatárolások Magyarország és Ukrajna számvitelében

Abstract

A cikk a jövőbeni időszakok bevételeinek és ráfordításainak elméleti alapjainak és gyakorlati megjelenítésének vizsgálatával foglalkozik a magyar és ukrán számviteli rendszerekben. Az időbeli elhatárolás elve a számvitel egyik központi pillére, amely azt hivatott biztosítani, hogy a gazdasági események pénzügyi hatásai abban az időszakban jelenjenek meg a pénzügyi beszámolókban, amelyhez gazdaságilag tartoznak – függetlenül a pénzmozgás tényleges idejétől. A kutatás célja ennek az elvnek a gyakorlati érvényesülését vizsgálni a két országban. Magyarországon az elhatárolások kezelését a 2000. évi C. törvény szabályozza, amely egyértelmű kereteket biztosít, de egyúttal teret is enged a vállalkozások számára saját számviteli politikájuk kialakítására. Az ukrán számvitel ezzel szemben államilag meghatározott, kötött számlatükörrel dolgozik, amely biztosítja a standardizáltságot, de kevésbé rugalmas a vállalkozás-specifikus sajátosságok kezelésében. Emellett Ukrajnában a számviteli standardokat az NP(S)BO (Національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку) rendszere szabályozza, amelyek az IFRS-re alapoznak, de nem teljes mértékben azonosak vele. A tanulmány konkrét példákon keresztül – különösen bérleti díjak elszámolásával – szemlélteti az aktív és passzív időbeli elhatárolások könyvelési logikáját, a kapcsolódó számlák felhasználását, és a bevételek, ráfordítások időarányos elszámolását. A magyar rendszerben az aktív elhatárolásra például a 391-es, 392-es számlák szolgálnak, míg Ukrajnában hasonló számlaszámok, de más szabályozási háttér mentén kerülnek alkalmazásra. A passzív elhatárolások kapcsán szintén fontos különbségek mutatkoznak: Magyarországon 481-482, Ukrajnában a 47-es és 69-es számlák révén történik az elszámolás. A két országban eltérő az időbeli elhatárolás dokumentálása is, például az analitikus nyilvántartások és beszámolási kötelezettségek tekintetében. A tanulmány rámutat, hogy bár a két rendszer elméleti alapjai hasonlóak, a gyakorlati alkalmazásban és az adminisztratív környezetben jelentős különbségek mutatkoznak. Ukrajna közelebb áll a nemzetközi standardok (IFRS) kötelező alkalmazásához, míg Magyarországon ez választható lehetőség, jellemzően a tőzsdén jegyzett vagy külföldi tulajdonú cégeknél alkalmazzák. E különbségek befolyásolják az időbeli elhatárolások módszertanát, hatását a nyereségkimutatásra, és összességében a pénzügyi információk összehasonlíthatóságát.

Резюме. Стаття присвячена дослідженню теоретичних основ та практичного відображення доходів і витрат майбутніх періодів у системах бухгалтерського обліку Угорщини та України. Принцип нарахування є одним із ключових елементів бухгалтерського обліку, покликаний забезпечити, щоб фінансові наслідки господарських операцій відображалися у тому звітному періоді, до якого вони економічно належать — незалежно від фактичної дати руху грошових коштів. Метою дослідження є аналіз практичного впровадження цього принципу в обох країнах. В Угорщині облік доходів і витрат майбутніх періодів регулюється Законом C. 2000 року про бухгалтерський облік, який визначає чіткі рамки, але водночас надає підприємствам можливість формувати власну облікову політику. Натомість в Україні бухгалтерський облік базується на державному регулюванні з обов’язковим використанням жорстко структурованого плану рахунків, що забезпечує стандартизованість, але є менш гнучким щодо специфіки діяльності окремих підприємств. Крім того, українські облікові стандарти встановлюються системою НП(С)БО (Національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку), яка базується на МСФЗ, але не повністю з ними тотожна. У дослідженні за допомогою конкретних прикладів — зокрема, обліку орендних платежів — проілюстровано логіку відображення доходів і витрат майбутніх періодів, використання відповідних рахунків, а також пропорційне визнання доходів і витрат. В угорській системі для обліку доходів майбутніх періодів використовуються рахунки 391 і 392, тоді як в Україні застосовуються аналогічні за змістом рахунки, але в рамках іншої нормативної бази. Щодо витрат майбутніх періодів, в Угорщині використовуються рахунки 481–482, в Україні — рахунки 47 та 69. Також спостерігаються відмінності у веденні документації, аналітичному обліку та у звітності між двома країнами. Стаття підкреслює, що хоча теоретичні основи систем обліку схожі, у практичному застосуванні та адміністративному середовищі існують суттєві відмінності. Україна наблизилась до обов’язкового впровадження міжнародних стандартів фінансової звітності (МСФЗ), у той час як в Угорщині їх застосування є добровільним і, як правило, характерне для компаній, що котируються на біржі або мають іноземних власників. Ці розбіжності впливають на методологію обліку доходів і витрат майбутніх періодів, їхній вплив на звіт про фінансові результати, а також на загальну порівнянність фінансової інформації.

Abstract. The article is dedicated to the study of the theoretical foundations and practical representation of revenues and expenses of future periods in the accounting systems of Hungary and Ukraine. The accrual principle is one of the fundamental pillars of accounting, designed to ensure that the financial effects of economic events are recognized in the period to which they economically relate, regardless of the actual timing of cash flows. This research investigates how this principle is implemented in practice in the two countries. In Hungary, the treatment of accruals and deferrals is governed by Act C of 2000 on Accounting, which provides a clear legal framework while also allowing businesses the flexibility to develop their own accounting policies. In contrast, Ukrainian accounting operates within a state-regulated framework, utilizing a fixed chart of accounts that ensures standardization but offers less flexibility for accommodating enterprise-specific characteristics. Furthermore, accounting standards in Ukraine are regulated by the NP(S)A (National Accounting Standards), which are based on IFRS but are not fully aligned with them. The study uses practical examples—particularly the accounting treatment of lease payments—to illustrate the logic behind the recording of accrued income and prepaid expenses, the application of related accounts, and the proportionate recognition of revenues and expenses over time. In the Hungarian system, accounts 391 and 392 are typically used for accrued income, whereas in Ukraine, similar account numbers are applied within a different regulatory framework. With regard to prepaid expenses, accounts 481 and 482 are used in Hungary, while in Ukraine, accounts 47 and 69 serve this purpose. The documentation of accruals and deferrals also differs between the two countries, including in areas such as analytical records and reporting obligations. The study highlights that, while the theoretical foundations of the two systems are similar, there are significant differences in their practical application and administrative environments. Ukraine is moving closer to the mandatory adoption of international standards (IFRS), whereas in Hungary, IFRS is an optional framework, typically applied by publicly listed or foreign-owned companies. These differences influence the methodology of accruals and deferrals, their impact on the income statement, and the overall comparability of financial information.