Hivatástudat és művésziség

Abstract

Kótyuk István munkássága, öröksége megkerülhetetlen Kárpátalján. A II. Rákóczi Ferenc Kárpátaljai Magyar Főiskola Filológia Tanszéke, amelynek haláláig vezetője volt, továbbra is fontosnak tartja ennek az életműnek a kutatását, értékelését, illetve a továbbgondolását bizonyos problémáknak, tapasztalatoknak, amelyek Kótyuk Istvánt is foglalkoztatták. Ebben a tanulmányban elsősorban e munkásság irodalmi része kerül középpontba. A kárpátaljai filológus és műfordító életútja szorosan összefonódik a magyar–ukrán kultúraközvetítéssel. Ebben a tanulmányban feltárjuk a személyes motivációt, nagy hangsúlyt helyezve a sajtóban megjelent interjúk állításaira. Ezekből többé-kevésbé rekonstruálható, hogy Kótyuk István miként került közel az irodalomhoz (ő maga álnéven publikált is egy gyermekverskötetet) és a műfordításhoz. Eleinte a Kárpáti Igaz Szótól kapott megbízásokat, később kiadói felkérésekre is fordított, végül annyira megszerette ezt a szakmát, hogy saját kedvtelésre is sokat fordított. Így született meg például mindmáig legismertebbnek tartott műfordítása, Leszja Ukrajinka Erdei rege című műve, melyért rangos díjat is kapott. Kótyuk fordítói elvei között kiemelkedik az eredeti mű iránti filológusi hűség és a befogadó közönséghez való alkalmazkodás egyensúlya. A tanulmány bemutatja, hogy a műfordító törekedett az ukrán kulturális elemek pontos átadására, ugyanakkor olyan természetes magyar nyelvi formát teremtett, amely a magyar nyelvű olvasók számára is élvezhető. A konkrét fordítói döntések részletes elemzést kapnak: a cím magyarítása (a Лісова пісняhelyett az árnyaltan mesés hangulatú Erdei rege), a szereplőnevek átültetése és esetleges magyarosítása, valamint a folklórelemek (népdalok, hiedelmek, motívumok) kreatív közvetítése mind a fordító „kulturális híd”szerepét erősítik. A tanulmány rávilágít arra is, miként adja vissza Kótyuk a nyelvi stílusrétegeket –a szereplők beszédmódjának különbségeit, a lírai és népi hangnemet –a magyar szövegben, megőrizve ezzel a mű eredeti atmoszféráját. Kótyuk István alkotótárs, nem pusztán nyelvi közvetítő: fordítása egyszerre őrzi meg az eredeti mű szellemiségét, és teremti meg annak teljes értékű magyar nyelvű megfelelőjét.

Резюме. Спадщина Іштвана Ковтюка є невід’ємною частиною культурного життя Закарпаття. Дослідники кафедрифілології Закарпатського угорського інституту імені II Ференца Ракоці, якою він керував до останніх днів свого життя, вважають необхіднимдослідження та оцінку його доробку, а також осмислення певних наукових проблем, які цікавили Ковтюка Іштвана. У статті акцентованоувагу передусім на літературнійспадщині Іштвана Ковтюка.Зазначено, що життєвий і творчий шлях видатного закарпатського філолога іперекладачаІштвана Ковтюкатісно пов’язаний із культурним взаємозв’язком між українським і угорським народами завдяки його посередницькій діяльності між двома культурами. Розкритоособисту мотивацію авторау контексті культурних взаємовідносин, приділено значнуувагу твердженнямписьменника, висловленимив інтерв’ю та опублікованих у пресі. Це слугувало основою для відтворення того факту, що Іштван Ковтюк був близьким до літератури (під псевдонімом опублікував збірку дитячих віршів) та до художнього перекладу.Спочатку Іштван Ковтюк отримував замовлення виконувати перекладацьку роботу відредакції тижневика «Kárpáti Igaz Szó», пізнішей від видавництв, а зрештою настільки полюбив це покликання, що перекладав і для власного задоволення. Завдяки старанням автора вийшов друком переклад угорською мовою драми-феєріїЛесі Українки «Лісова пісня», за який він отримав престижну нагороду. До перекладацьких принципів Ковтюка відносимопрагнення зберегти поетичну атмосферу оригіналу та водночас бажання пристосуватитвір до сприйняття угорськомовнимичитачами.Іштван Ковтюк не просто передавав зміст слів –він ретельно підбирав мовні відповідники, які зберігали український фольклорний колорит, але водночас органічно звучали в угорському культурному контексті. Письменник творчо трансформував фольклорні елементи –пісні, повір’я, фольклорні мотиви–щоб вони були зрозумілими для читачівіншої культури.Наголошено на тому, що для Іштвана Ковтюка переклад був не технічною процедурою, а мистецтвом діалогу між культурами. У цьомупроцесі він постає не лише посередником, а й справжнім співавтором нового тексту.

Abstract. The work and legacy of István Kótyuk are indispensable in Transcarpathia. The Department of Philology at the Ferenc Rákóczi II Transcarpathian Hungarian College of Higher Education, which he headed until his death, continues to regard the study and assessment of his life’s work, as well as the further elaboration of certain issues and experiences that preoccupied him, as important tasks. This study focuses primarily on the literary aspects of his oeuvre.The lifepathof István Kótyuk, a Transcarpathianphilologist and literary translator, is closely intertwined with Hungarian–Ukrainian cultural mediation. This paperexamineshis personal motivations, placing particularemphasis on statements made in press interviews. These sources make itpossible to reconstruct, more or less, how István Kótyuk became involved in literature (he himself published a children’s poetry collectionunder a pseudonym) and in literary translation. He initially received commissions from Kárpáti Igaz Szó;later,he translated at the request of publishers, and eventually became so devoted totheprofession that he undertook numerous translations for his own enjoyment. This is howhis most renownedliterary translation, Lesia Ukrainka’s The Forest Song(original Ukrainian title: Лісова пісня), was born, for which he received a prestigious award. Among Kótyuk’s translation principles, the balance between philological fidelity to the original work and adaptation to the target audience stands out. The study showsthat hestrove to convey Ukrainian cultural elements with precision, while at the same time creating a natural Hungarian linguistic form that would appeal to Hungarian readers. Specific translation decisions are analysed in detail: the renderingofthe title (Erdei rege, with its subtle fairy-tale atmosphere, instead of Лісова пісня), the translation and occasional Hungarianization of character names, and the creative adaptationof folkloreelements (folk songs, beliefs, motifs) all reinforce the translator’s role as a “cultural bridge”. The study also highlights how Kótyuk renders the work’s stylisticlayers—the differences in the characters’speech patterns, the lyrical and folk registers—in the Hungarian text, therebypreserving the original atmosphere. István Kótyuk is not merely a linguistic mediator: his translation preserves the spirit of the original work while creating a fully-fledged Hungarian-language equivalent.