Переклад як засіб міжкультурної комунікації у добу штучного інтелекту

Abstract

Резюме. Дослідження спрямоване на з'ясування трансформаційних процесів у сфері перекладу в умовах доби штучного інтелекту, а також на визначення нових тенденцій у співвідношенні «людина - машина» у професійній діяльності перекладача. Основну увагу зосереджено на виявленні тих аспектів перекладу, що залишаються проблемними для сучасних автоматизованих систем, і на осмисленні ролі перекладача як редактора, аналітика та культурного інтерпретатора. У дослідженні використано комплексний підхід, що поєднує аналіз наукових джерел з перекладознавства та суміжних галузей (праці Ю. Найди, Р. Зорівчак, О. Чередниченка, Л. Венуті), зіставлення традиційних теоретичних положень із результатами експериментів у сфері машинного перекладу (Bahdanau, Cho, Bengio; Moorkens, Castilho, Gaspari, Doherty), а також порівняльний аналіз можливостей людського та машинного перекладу за критеріями точності, стилю, культурної адаптації та прагматичної адекватності. Встановлено, що нейронні системи машинного перекладу значно підвищують ефективність міжмовного посередництва, забезпечуючи високу швидкість і задовільну граматичну точність. Проте вони залишаються обмеженими у відтворенні культурно специфічних реалій, алюзій, фразеологізмів і жанрових особливостей тексту. Показано, що переклад у цифрову епоху вимагає не лише технічного вдосконалення алгоритмів, а й інтеграції культурологічного, прагматичного та етичного вимірів. Виявлено, що перекладач у сучасних умовах виконує не лише мовно-посередницькі, а й редакторські та інтерпретаційні функції, забезпечуючи культурну автентичність і комунікативну ефективність перекладу. Доведено, що машинний переклад не здатен повністю замінити людину, адже йому бракує емпатії, культурного досвіду та креативності. Перспективи подальших досліджень полягають у розробці гібридних моделей, які поєднують технологічні можливості штучного інтелекту з людською інтерпретацією. Такий підхід відкриває шлях до формування нової парадигми перекладацької діяльності, заснованої на балансі між технічними інноваціями та гуманітарними засадами, і сприяє гармонійному розвитку філологічної науки та освітньої практики у ХХІ столітті.

Abstract. The study aims to investigate the transformational processes in the field oftranslation in the era ofartificial intelligence and to identify new trends in the "human-machine" relationship within the professional activity of the translator. Particular attention is given to the aspects of translation that remain problematic for contemporary automated systems and to the role of the translator as editor, analyst, and cultural interpreter. The research employs a comprehensive approach that combines the analysis ofscholarly sources in translation studies andrelated fields (works by E. Nida, R. Zorivchak, O. Cherednychenko, L. Venuti), the comparison oftraditional theoretical principles with the results of experiments in machine translation (Bahdanau, Cho, Bengio; Moorkens, Castilho, Gaspari, Doherty), as well as a comparative analysis of human and machine translation performance across such criteria as accuracy, style, cultural adaptation, and pragmatic adequacу. It has been established that neural machine translation systems considerably enhance the efficiency of cross-linguistic mediation by providing high speed and satisfactory grammatical accuracy. However, they remain limited in rendering culturally specific realia, allusions, phraseological units, and genre-related features of texts. The findings demonstrate that translation in the digital era requires not only further technical refinement of algorithms but also the integration of cultural, pragmatic, and ethical dimensions. It has been revealed that under present-day conditions, the translator performs not only linguistic mediation but also editorial and interpretative functions, ensuring cultural authenticity and communicative effectiveness of the translated text. The study proves that machine translation cannot fully replace human translators, as it lacks empathy, cultural experience, and creativity. The prospects for further research lie in the development of hybrid models that combine the technological capabilities of artificial intelligence with human interpretative potential. Such an approach paves the way for the formation of a new paradigm of translation practice, based on a balance between technological innovations and humanistic principles, and contributes to the harmonious development of philological science and educational practice in the 21st century.