Правовий нігілізм як чинник деградації демократичних інститутів і виклик глобальній безпеці

Abstract

Резюме. У сучасному світі, що дедалі частіше стикається з викликами не лише у сфері безпеки, а й у сфері права, особливої уваги набуває явище правового нігілізму. Правовий нігілізм є однією з форм соціального нігілізму та проявляється у загальному негативному, байдужому ставленні до права, законів і нормативного порядку. Його витоки пов’язані з низьким рівнем правової культури, юридичною відсталістю, а також із деформованою правосвідомістю населення. У науковій літературі розрізняють два основних підходи до розуміння цього явища: класичний — як деструктивний феномен недовіри до права, та новаторський — який вбачає його причини у недосконалості самого права та правової системи. На особистісному рівні правовий нігілізм проявляється як в емоційно-ціннісному ставленні, так і в лінії поведінки, що у підсумку формує антиправові установки, небезпечні як для суспільства, так і для державності загалом. Особливу небезпеку правовий нігілізм становить у державах, де традиційно слабка правова культура поєднується з політичною вседозволеністю та відсутністю ефективних механізмів контролю за владою. У таких випадках маємо справу з гібридними режимами, які формально декларують демократичні інститути, однак фактично реалізують автократичні моделі правління. Найяскравішим прикладом цього є Російська Федерація, де зосередження влади в руках однієї особи, імітація виборчих процедур, підконтрольність судової системи та придушення будь-яких опозиційних чи громадянських проявів утворили специфічну форму державності, позбавлену як внутрішньої легітимності, так і зовнішньої правосуб’єктності у правовому сенсі. До прикладу, виразним свідченням правового нігілізму стала поведінка РФ щодо Будапештського меморандуму 1994 року. Усупереч взятим на себе зобов’язанням, Російська Федерація здійснила анексію Криму, підтримала і координувала збройні формування на Донбасі, а у 2022 році розпочала повномасштабну війну. Такі дії фактично дискредитувалм саму ідею безпекових механізмів у межах міжнародного права та продемонструвало його вразливість у випадку, коли одна зі сторін діє з позиції правового нігілізму. Ця зовнішня агресивна поведінка є безпосереднім продовженням внутрішнього ставлення до права як явища другорядного і необов’язкового. В умовах, коли правова система функціонує як обслуговуючий інструмент політичної волі, а не як система об’єктивного стримування і противаг, формуються передумови для тотального правового релятивізму. У таких суспільствах зникає реальна цінність прав і свобод як інституту — як для держави, так і для громадянина. Відсутність елементарної поваги до власного законодавства й основоположних прав людини породжує глуху байдужість і до міжнародних норм. Населення, позбавлене правової культури, не сприймає право як базову соціальну цінність, не вимагає його дотримання та не усвідомлює власної ролі у правовому полі.